Я давно нічого не писав. Писати означало думати, відчувати, жити. Якась частина мене закам'яніла. Однак я все одно відчув, що якась частина в середині мене болить. Болить через неї.
Бачити її красу. Відчувати що вона поряд. Мати можливість бути поряд, але не мати можливості доторкнутися її. Любити її.
Це питання завжди мучило мене. Те, що людина не може наповнити своєї душі. Навіть якби вона віддалася мені тілом усе одно я б не наситив своєї душі. Навіть якби вона мене любила я б все одно не наповнився б. Душа створена таким чином, що вона майже завжди є пусткою.
І тут є два варіанти. Перший намагатися наповнити цю душу чимось: жінками, задоволенням, грошима, славою, владою, врешті-решт якимись справами. А інший варіант — намагатися вбити у собі всі бажання; нічого не хтіти.
Цікаво, що Христос говорить про те, що треба хтіти — блаженні голодні, спраглі, плачучі.
Мене завжди цікавила історія про Йова. Бог відібрав у нього все, а потім повернув більше, але не те саме. Чи вилікувалася його душа? Чи зцілилися його рани? Цього нема у Святому Письмі. Це скоріше питання філософське, аніж біблійне.
Та в будь-якому разі наші рани гояться, але все одно залишається слід. Слід який ніколи не мине. Так само і у Христа вже Воскреслого все одно залишалися Його рани, які Він показав Апостолу Томі. Саме рани були свідченням того, що Він воскрес, що саме це Він.
Безперечно у Христа рани вже не боліли, однак залишалися.
Це одна з таємниць Всесвіту чого існує біль. Страждання ніби вписано в природу людини. Людина може боятися, намагатися втекти від нього, але все одно це їй не можливе.
Євангеліє говорить про те, що страждання необхідне. Воно не пояснює для чого. Це залишається певною таємницею. Залишається відкритим питанням, що любов для на неможлива без страждання.
Але як жити у цьому вічному стражданні? Як постійно не відчувати покою? Чи не є кращим дійсно стати каменем і все втратити? Перестати відчувати і спокійно жити. Хіба це не варіант замість того, щоб вічно страждати?
Саме про це говорить буддизм. Заспокой у собі всі прагнення. Відкинь усі бажання. Ми ж говоримо про те, що страждання необхідне. Ми не знаємо йому ціни. Ми можемо лише його переживати. Однак Бог може використати його. Для чого нам невідомого.
Страждання очищує людину. Але страждання прийняти, страждання пожертвуване. Страждання з прокльонами нічого не дають. Людина, яка відкидає страждання нічого з цього не отримає.
Нам лише залишається вірити, що наші страждання принесуть якійсь плід. Ми можемо цього не бачити. Це може бути поза зором нашого життя. Лише віра сягає так далеко.
Нам лише залишається стати на коліна і просити Його допомоги витривати цей час, пережити це, принести плід.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Я восхожу на Твой алтарь любви - Надежда Горбатюк Посвящается всем христианам: капелланам, волонтерам, евангелистам, миссионерам, пресвитерам, пастырям, дьяконам, учителям Божьего слова, душепопечителям, всем, кто трудится, жертвуя собой ради спасения, духовного роста и пользы ближнего... Стих написан на проповедь брата Юрия Владимировича Павленко о Преображении.
Поэзия : В непогоду . - Николай Зимин После зимы обязательно наступит весна - символ обновления и возрождения.И не только природы,но и нас,людей.Весна - обновление природы.Бог - обновление наших грешных душ. Как сказал Иисус Христос: и Я не осуждаю тебя. Иди и больше не греши...
Только верю,знает
Бог как нас спасать.
Верю,засияет
Солнышко опять
И разгонит ветер
Стаи черных туч.
Верю, в новый вечер
Веры Божьей луч
Дивным неба светом
В кратком жизни дне
Грех наш с грязным снегом
Унесет в дожде...
